Консультпункт
Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника
2. Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем). 3. Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той й на інший продукт). 4. Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему». 5. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію. 6. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво. 7. Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне. 8. Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння. 9. Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю. 10. Не будуй те ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.
Істерики у дітей – якщо у дитини істерика Багато діток влаштовують істерики. Зазвичай вони влаштовують істерики майже щодня із-за постійної причини. У одних це починається раніше, у інших – пізніше. Є такі діти, у яких істерики тривають багато років. Лише деякі ніколи істерик не влаштовують. Як правило, істерика починається з плачу або з крику. Малюк починає виражати протест, вищати, тупати і ляскати дверима. Потім дитина починає штовхатися, розмахувати руками і кататися на підлозі. Потім він дуже голосно кричить. Крім того, він може розкидати речі і заподіяти собі біль. Стежите, щоб малюк себе не укусив до крові і не набив шишку собі. Така поведінка у дітей спостерігається часто. Перш ніж влаштувати рев або плач, малюк зазвичай шукає привід, щоб побитися. Часто буває так, що хлопці навмисно провокують істерики і просять те, що нереально отримати. Коли у дитини починається істерика, він спочатку вищатиме, кричатиме, битиметься і штовхатиметься. Потім він небагато заспокоїться, і наступить вже інша, спокійніша фаза. Він схлипуватиме, потім може встати або сісти біля вас. Після цього він може залишатися таким же розсердженим або попросити, щоб ви його узяли на руки. У малюків дуже швидко міняється настрій. Істерики можуть несподівано з’являтися і зникати. У міру дорослішання дитини істерики проходять важче. Чому діти влаштовують істерики? Істерики трапляються часто, коли малюк знаходиться поряд з вами або з іншою близькою людиною. Деякі влаштовують істерії вихователям дитячого саду. Як правило, дитина влаштовує істерики будинку, коли ви займаєтеся домашнім господарством. Адже він теж хоче взяти участь. Крім того, малюк може влаштувати істерику, якщо ви хворі або засмучені. Чи якщо він хворий, розчарований або стомлений. Причиною істерик є прихильність, любов, невдоволення і почуття надійності. Постарайтеся попередити бурю, яка ось-ось почнеться. Відверніть малюка. Запропонуєте йому пограти, затійте метушню або шануйте казку. Якщо ви бачите, що він так і шукає привід щоб влаштувати істерику, зробіть що-небудь неординарне. Можна поступити по-іншому. Як тільки малюк почне влаштовувати істерику, вийдіть з його кімнати. У вакуумі істерики не влаштовують. Залишившись наодинці, малюк припинить. Дитина повинна знати, де закінчуються межі вашого терпіння. Тоді він постарається тримати себе в руках. Ваша відмова в чому-небудь не буде так важко сприйматися. Обійміть дитину міцніший. Він повинен заспокоїтися. Якщо ви його гущавині братимете на руки, то він рідше влаштовуватиме істерики. Поговорите з ним про проблему, яка викликала істерику. Постарайтеся знайти вихід, як її в майбутньому запобігти. Деякі батьки здійснюють велику помилку, коли починають бити малюка. Це лише збільшує тривалість і частоту істерик. Якщо ви застосовуватимете силу відносно дитини, його істерики стануть лютішими. Не проявляйте слабкість, оскільки вона дозволить малюкові вами маніпулювати. Якщо ви дитині не даватимете того, що він хоче, то кожного разу він влаштовуватиме істерику і домагатиметься свого. Як дитина вчиться одягатися Вчити дітей одягатися самостійно треба досягши дворічного віку, коли дитина зможе скидати шкарпетки чи сорочечку, а в трирічному віці більшість дітей одягаються самотужки. Ви можете заохотити до цієї незалежності, купивши одяг, з яким легко впоратися, і дозволивши малюкові одягатися і роздягатися, наскільки його вистачить. Як допомогти:
Вибір взуття Для малюків найкраще вчитися ходити босоніж. Це добре для рівноваги і формування нормальної ступні. Коли дитина починає виходити надвір, то їй звичайно потрібне взуття, але навіть тоді дозволяйте їй ходити босоніж скільки хоче. Взуття потрібне лише для захисту ніг, а не для підтримки, - це робитимуть м’язи. Купуйте взуття за допомогою спеціаліста, який виміряє довжину і повноту ступні. Перевіряйте розмір ступні що три місяці. «Яке взуття шукати для дитини?»
«Яке взуття треба купувати?» Будь-яке шкіряне чи полотняне взуття забезпечить зручність, якщо добре виміряна довжина і ширина ступні дитини. Ви можете помітити, що дешеве взуття (полотняні кросівки) практично не має половинних розмірів і різної повноти. Це стосується і високих гумових чобіт, однак вони потрібні для прогулянки у вологу погоду. Купіть їх більшими на розмір, проте підберіть устілку.
Поради фахівців допоможуть батькам підготувати дитину до першої зустрічі з зубним лікарем Існує спеціальна програма, згідно з якою необхідно приходити на прийом до лікаря-стоматолога кожні півроку, навіть якщо малюк ні на що не скаржиться. Батьки можуть не помітити маленької дірочки, з якої і починаються великі проблеми. Карієс на молочних зубах поширюється дуже швидко! Навіть якщо з молочними зубами все гаразд, відвідування лікаря не буде зайвим. Малюк навчиться сидіти в кріслі стоматолога, широко відкривати ротик. Тут головне – підтримати в дитини цікавість до таких походів, залучити до гри. Якщо у малюка до моменту перших відвідин лікаря вже виникла проблема з зубками, дуже хвилюватися також не варто. Сучасні методики дають змогу проводити лікування майже безболісно, а від початкового карієсу і поготів можна спробувати позбутися без участі бормашини. Наприклад, можна лікувати його препаратами на основі срібла або тими, що містять фтор. Якщо доводиться вдаватися до знеболення, то завдяки анестезії у вигляді спрея або гелю можна обійтися без страхітливого майже для всіх діток уколу.
ЯК РОЗПОВІДАТИ ДИТИНІ ПРО ВІЙНУ Звичайно, найперша порада психологів – обмежити доступ дитини до «небажаної інформації». Мова йде не лише про телебачення чи Інтернет. «Будь-які обговорення війни, кількості вбитих чи полонених має відбуватись «за зачиненими дверима». Також не варто вживати слова «війна», «смерть», «кров»",- зазначають психологи. Виникає питання чи варто взагалі говорити з дитиною на подібні теми. Психологи наголошують - говорити потрібно обов’язково, але краще самим розмову не починати. Якщо дитина задає питання, у жодному випадку не можна їх лишати без відповіді. Адже не отримавши пояснення про те, що турбує, дитина може дофантазувати, зробити хибні висновки з почутого на вулиці. Тобто, якщо дитина про щось питає, їй треба відповісти, але без вдавання у дрібні деталі, переживання, аналіз політичної ситуації, пояснення ситуації на особистостях політиків тощо. Але якщо дитина не питає, не треба «бігти попереду неї». Так, дорослі часто не хочуть говорити чи думати про смерть, у той час як діти нерідко ставлять такі питання. Ось приміром, дівчинка запитує свою тітку: “А якщо мою маму вб'є війна, ти мене забереш до себе?” Що має відповісти тітка? Правильним буде відповісти саме на те запитання, яке поставила дитина. Не слід казати: “Облиш, нічого такого не трапиться”. Це - заперечення страху. Дитина хоче знати саме це: якщо мами не буде, чи піклуватиметься про неї хтось? Вона у своїй голові продумала цю ситуацію і хоче розвіяти свій сумнів. До речі, дуже типово, що можливість власної смерті дівчинка не розглядає: діти здаються собі безсмертними. Отже, буде найкраще, якщо тітка відповість щось на кшталт: “Так, я тебе візьму, але сподіваємось, що цього не станеться, адже існують захисні системи, є військові, вони нас захищають, вони борються за нас». А чого не слід говорити? Дорослі часто кажуть дитині: “Не бійся, ти не повинен боятися». Але ці слова не мають жодного сенсу: страх від цього не зникає! Набагато краще буде донести думку: “Ти маєш право на страх, але я - з тобою, я тебе захищу". Батькам слід обмежувати перегляд дітьми теленовин, а також зважено інтерпретувати їм побачене. Для дитини це все важко сприймати. Вона перебуває в стресовій ситуації війни, про яку говорять з телевізора, радіо, інтернету. Аби зберегти свою дитячу цілісність, батьки мають бути буфером між тим, що відбувається в країні, і тим, що відбувається з дитиною. Її психіка тільки формується. Тому нинішня безконтрольність інформації, яку сприймає дитина, може мати серйозні наслідки у старшому віці. Психологи підкреслюють, що батьківська інтерпретація подій, які показують на ТБ, надважлива для дітей. Тому дорослим у свою чергу варто врівноважено сприймати дійсність і усвідомлювали, що діти сприймають світ виключно через призму переживань батьків. Дітям складно ще виробити свою думку про ту чи іншу подію, яку показують по телевізору. Тому вони більше покладаються на думку батьків з цього приводу. Якщо у батьків паніка, то діти панікуватимуть. Якщо у батьків зашкалюють патріотичні почуття, то діти також все сприйматимуть відповідно. Якщо батьки налаштовані проросійськи, то і діти теж. Якщо члени родини – прихильники різних політичних точок зору, то це фактично лінія фронту всередині сім’ї. Тоді дитина загалом впадає у стрес. Як не парадоксально, але малюк, який бачив якісь фізичні дії у гарячих точках, може справитися із цим краще, аніж той, який сидить дома, де тато з мамою постійно підтримують тривожний фон через свої переживання і сварки. Тому на це слід звертати неабияку увагу, адже особливим для дитини є відчуття спокою та безпеки. Дітям, потрібно наголошувати, що всі негаразди тимчасові. Розмова має бути спокійною, без підвищення голосу чи різких висловлювань. Для дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку найбільш зрозуміла форма – ігрова. Можна використати іграшки, книги або просто розповісти казку про те, як «посварились» дві країни і тепер мають «виправляти власні помилки». І ще одне – за будь-яких обставин не можна розділяти людей на «наших» і «не наших», навіть пояснюючи від кого тато захищає батьківщину. Розділення дітлахів «на табори» - неминуче. Вони копіюють поведінку дорослих і звертатимуть увагу на мовні ознаки або на те, у військових чи сепаратистів хочуть грати діти у дворі. Необдумані відповіді можуть призвести до замкненості та ізоляції дитини серед однолітків. Аби згадки про війну не викликали паніку, депресію чи неадекватні дії, треба не просто розповісти дитині про бойові дії або куди заховатись під час обстрілу. Краще акцентувати увагу на речах, які викликають позитив» - З дитиною можна написати лист чи намалювати картинку військовим, взяти участь у будь-якій акції на підтримку солдатів. Проте, є випадки, коли говорити з дітьми мають уже фахівці. Існують кілька таких «тривожних дзвіночків», на які мають звертати увагу дорослі. Найпоширеніші з них – порушення сну, спалахи агресії або пасивність та замкненість, втрата апетиту або навпаки – обжерливість, поява специфічних симптомів – енурезу, тиків, заїкання. Також слід задуматись, якщо дитина з острахом вдивляється в темряву або часто плаче без причини. Звичайно, наявність однієї або двох ознак не має вказувати на те, що у дитини посттравматичний синдром або невроз, але звернення до фахівці зайвим не буде. Проте, найцінніше, що можуть зробити батьки, за словами психологів, це донести до свідомості дитини, що мир краще за будь-яку війну.
Вплив батьківських установок на розвиток дітей Батькам дуже важливо зрозуміти, яку роль в емоційно-особистісному зростанні відіграють батьківські установки. Батьки — найбільш значущі для дитини люди. Їм потрібно обережно й уважно ставитися до своїх словесних звертань до дитини, уникати установок, що можуть негативно позначитися на її поведінці. З'явившись один раз, установка не зникає і в сприятливий для неї момент життя дитини впливає на її поведінку й почуття. Безсумнівно, більшість батьківських установок позитивні. У таблиці, поданій нижче, можна побачити найпоширеніші негативні батьківські установки і можливі наслідки для особистості дитини.
Книжкові уподобання малюків Шановні батьки! Чи знаєте Ви, які книжки найбільше приваблюють дітей певного віку, а отже які видання краще купувати власним дітям і в подарунок рідним та знайомим, якими з них можна заохотити дитину до пізнавального спілкування? Окрім загальної вимоги щодо відповідності змісту книжки уявленням дитини про навколишній світ та її життєвому досвіду (що вона вже знає, пам’ятає, бачила, чула, вміє робити, розуміє тощо), доцільно враховувати й ряд типових вікових книжкових уподобань малюків. Діти раннього віку (від 1-го до 3-х років) віддають перевагу цупким картонним виданням, які можуть самі носити в руках, і тим, які їм читають перед сном. Їх насамперед цікавлять книжечки з малюнками чи фотознімками таких самих малят, які зайняті чимось знайомим: сплять, граються іграшками, їдять, а також про тваринок. Їм до вподоби книжки-іграшки з рухомими елементами в малюнках, із приємними на дотик матеріалами (хутро, тканина тощо) та дотиковими деталями (очі-гудзики, ниточки-вуса тощо), використаними для створення деяких картинок-іграшок (котик, зайченя, ведмедик). Бажанішими для них є прості римовані й коротенькі прозові твори, зокрема, казочки з добре передбачуваним сюжетом у кілька слів, що розміщені на кожній сторінці (тут домінує малюнок). Дошкільнятам (від 3-х до 6-ти років) подобаються книжки з оповідками на різні життєві теми. Зазвичай про їхніх однолітків, які живуть і мають такий самий вигляд, як і вони, ходять до дитячого садка, відвідують лікаря, знаходять собі друзів і вчаться приятелювати, допомагають дорослим,готуються до школи. Діти охоче слухають про те, як слід поводитися з меншими братиками і сестричками, з іншими молодшими від себе дітьми. Поступово коло їхнього читання розширюється завдяки бажанню дізнатися про далеке, небачене в найближчому оточенні (інші народи,країні, моря, гори, пустелі, космос тощо); розібратися у таємницях дивосвіту (наприклад, чому бувають виверження вулканів і землетруси; чому літають літаки і не тонуть кораблі – і так без кінця). Дедалі привабливішою стає чарівна казка з усілякими дивами, мудрими красунями, шляхетними й мужніми красенями-богатирями та з неодмінним протиставлянням добра і зла, з випробуваннями розуму й сили, з неодмінною перемогою любові та справедливості. Діти полюбляють книжки з простими динамічними текстами (навіть досить значних обсягів), які вони спроможні запам’ятати (а згодом і прочитати), відтворити. Їм подобається також мати в себе «грубі» книжки, дитячі енциклопедії. Як викликати цікавість до читання 1.Читайте малятам щодня (перед денним чи нічним сном, у сквері тощо). Книжка має стати органічною частиною вашого з дитиною співбуття, її особистого часу. 2.Тривалість і "кількість" читання визначайте залежно від віку, індивідуальних особливостей, емоційного настрою дитини в певний момент, від складності змісту книжки й ваших здібностей до виразного читання. 3.Читайте завжди із задоволенням. Ваш негативний настрій, примусовість читання швидко передаються малому, викликають подібні реакції з його боку, що закріплює супротив самій книжці. Читання має стати і для вас, і для дитини не випадковою розвагою, не звичною формою здобуття знань, а справжнім святом, великою радістю. 4.Розглядайте обкладинку перед початком читання, пояснюйте, про що йтиметься у цій книжці, оповідці. 5. Намагайтеся читати виразно. Складність його полягає не стільки в умінні робити потрібні паузи, поділяти текст на логічні змістові частини, скільки у здатності самому відчути й зрозуміти авторський стиль, ідею твору. А це вже підкаже вам доцільну інтонацію (спокійну чи тривожну, схвильовану; радісну чи сумну, лагідну чи героїчну, пафосну, але аж ніяк не байдужу), допоможе налагодити емоційний контакт між автором, вами — читачем і дитиною-слухачем. 6.Читаючи або розповідаючи прозовий, віршований твір, "оживляйте" виклад його змісту, імітуючи голоси персонажів зміною тембру, інтонацій, темпу вашого мовлення, використовуючи доречні жести, міміку, рухи, ігрові дії або ж подаючи твір як міні-виставу з іграшками, фігурками тіньового, пальчикового театру тощо. 7.Пояснюйте незрозумілі слова, висловлювання, події, явища. Краще робити це заздалегідь, щоб не уривати читання. А якщо не вдалося, пояснюйте дитині в ході читання обережно, лаконічно, щоб не порушувалася цілісність сприйняття нею твору. 8.Час від часу перечитуйте книжки. Іноді малюк сам просить почитати йому ще раз улюблену книжку, твір чи окремий фрагмент із нього. Подеколи потреба в перечитуванні диктується важливістю книжки, її серйозним змістом, проте тут варто дотримуватися міри, аби якась одна книжка не заступила собою інші не менш цікаві й корисні. 9. Не уникайте читання книжок, великих за обсягом, хоч таке читання й розтягується на тривалий час. Відтак намагайтеся читати невеличкими уривками — щоб одна певна пригода, подія закінчувалася й мало б розпочатися щось нове. Тоді сюжетна інтрига підтримуватиме в дитини зацікавленість у продовженні читання. Стабілізувати інтерес до довгих оповідок, "вживання" у події та образи допоможуть також добре знайомі, але, можливо, трохи забуті іграшки, які асоціюються з героями книжки. Їм підійдуть імена цих персонажів, із ними буде так цікаво розіграти прочитані сюжетні колізії, ще й змайструвавши експромтом (із підручних матеріалів та предметів, іграшок, старих малюнків) простенькі декорації (ліс, палац, хатинку, вулицю, корабель). 10. Розглядайте та обговорюйте вміщені у книжці ілюстрації. Не завжди обов'язково читати всю книжку — часом можна й переповісти її зміст за малюнками, детальніше спиняючись на окремих моментах, виразно проілюстрованих художником; або пригадати схожі ситуації з власного досвіду і розмовляти з дитиною про них; придумати продовження авторської розповіді чи просто уявити себе на місці дійових осіб; або ж виждати, власну оповідки чи казку. 11.Дозволяйте малюкові (особливо до 3 років) самому перегортати сторінки. Це ніби долучає його до таємниці перетворення німих знаків у живі слова, посилює інтерес до самої книжки й до оволодіння читанням. 12.Показуйте дитині, навіть наймолодшій, надруковані слова під час читання. Співвідносьте їх із зображеннями на малюнках до тексту, з реальними предметами, періодично повторно вказуйте на них і пропонуйте шукати коротенькі знайомі слова у прочитаному тексті. Так мимохіть, ніби граючись, дитина засвоює літери і весь образ слова загалом, що в подальшому полегшить їй набуття навичок читання. 13.Ставте запитання в ході й наприкінці читання ("Що це? Що відбудеться далі?..."). 14.Дайте малому змогу й самому запитувати щодо прослуханого ним. Не варто відкладати всі його запитання до кінця читання, а краще відразу задовольнити природну цікавість лаконічною, чіткою відповіддю. Проте якщо відгадка вже, так би мовити, близько, попросіть "чомусика" послухати далі й віднайти у змісті відповідь на своє запитання (обов'язково дайте йому змогу озвучити це для уточнення її правильності). Корисно також дозволити дитині ще під час читання висловити свої емоції, міркування щодо конкретної події, вчинку, враження від щойно почутого, скористатися спогадом. 15.Продовжуйте життя твору після завершення читання. Наприклад: інсценуйте його в театрі, розподіливши ролі між усіма членами родини; коли ж виконавців не вистачатиме, розіграйте сюжет у настільному, пальчиковому, ляльковому чи тіньовому театрі. Кожен із рідних та близьких може долучитися до домашніх імпровізованих вистав: скажімо, тато чи старший брат будуть режисерами; мама із сестрою і самим малюком — художниками та костюмерами; бабуся — музичним оформлювачем; дідусь — декоратором, а всі разом — ще й акторською трупою. Будьте певні: старші дошкільнята охоче й досить успішно виконуватимуть обов'язки режисера-постановника, художника абощо (звісно, за вашого вмілого прямого й опосередкованого керівництва). А ще вельми цікавим заняттям із дитиною, яке допоможе подовжити її спілкування з прочитаною книжкою, стане виліплювання з пластиліну персонажів, майстрування їх із картоплин, шишок, жолудів, каштанів, листя, паличок, ниток, паперу — тут усе знадобиться вмілим рукам.
КАРАЮЧИ ДИТИНУ, ПАМ"ЯТАЙТЕ:
1.Набагато більшу виховну силу має пробачення вчинку, а покарання звільнює від мук совісті.
2.Покарання повинно бути не нормою, а винятком.
3.Правом карати в сім’ї повинна користуватись одна людина, яку найбільше поважає дитина.
4.Карати належить за вчинок, а не тому, що у вас поганий настрій.
5.Не можна підкреслювати свою владу над маленькою дитиною.
6.Не можна читати довгих нотацій.
7.Не можна нагадувати за вчинок.
8.Не можна лякати дитину, наприклад, говорити, що покличете міліціонера.
9.Не спішіть карати дитину відразу ж після вчинку: ”Добре, я подумаю до завтра, як з тобою вчинити”
10.Розмову про вчинок краще вести наодинці.
ПАМ’ЯТКА "Якщо дитина провинилася"
1.Не починайте виховувати в поганому настрої.
2. Визначте для себе, що ви хочете від дитини, і поясніть їй це, а також взнайте, що вона думає з цього приводу.
3.Не пiдказуйте дитинi своїх готових рiшень.
4.Не принижуйте дитину словами як от: "А у тебе взагалi є голова на плечах?"
5.Не погрожуйте: "Якщо ти ще раз це зробиш, ти в мене отримаєш!"
6.Не вимагайте обiцянок від дитини, вони нічого не варті.
7.Зразу ж дайте оцiнку вчинкові, помилці і зробiть паузу.
8.Оцiнюйте вчинок, а не особистiсть; краще сказати: "Ти вчинив погано" замiсть "Ти–поганий".
9.Після зробленого зауваження доторкніться до дитини і дайте їй відчути, що ви вірите в неї.
Пам’ятка для кожного (За В.Леві “Сім правил для всіх) Караючи, подумай:”А навіщо?” Покарання не має шкодити здоров’ю дитини-ані фізичному, ані психічному. Більше того, за своєю сутністю покарання має бути корисним. Якщо у вас є сумніви: карати або не карати, НЕ карайте. Навіть якщо вже зрозуміли, що ви занадто довірливі й нерішучі. Жодної “профілактики”, жодних покарань “про всяк випадок”! За один раз-одне. Навіть якщо скоєно відразу кілька вчинків, покарання може бути суворим, проте лише одне й за все “оптом”, а не по одному за кожну провину. Краще не карати зовсім, аніж карати із запізненням. Покараний - пробачений. Інцидент вичерпаний. Про старі провини ані слова. Не заважайте дитині починати життя спочатку. Якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога сили над слабкістю, як приниження. Дитина не повинна боятися покарання. Вона має боятися не гніву, а засмучення від її провини.
Вітаміни приймай та міру знай |
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Буклет "Якщо ваша дитина агресивана"
Буклет "Маленький брехунець"
Під час перших відвідин стоматолога головне – не налякати малюка. Перший візит повинен бути нетривалим. Краще не починати лікування одразу ж. Стоматолог і малюк просто знайомляться, лікар шукає підхід до дитини, налагоджує з нею контакт і довірчі стосунки. Щоб діти не відчували страху перед лікарями, треба привчати їх до регулярного відвідування стоматологічних клінік для профілактичних оглядів.
Воєнні дії на території України – те, що торкнулось кожної української родини: чи то із екрана телевізора, чи змусивши полишити власну домівку. І рано чи пізно, батьки почують запитання від дитини: що відбувається? Малечу цікавить чому по телевізору показують танки, зростає кількість загиблих, хто такі терористи, що таке АТО? 
